Бразильский защитник «Шахтера» Марлон – о своем возвращении в команду, мотивации оставаться в «Шахтере», войне в Украине и продолжении карьеры.

– Ты присоединился к команде, приняв инициативу «Шахтера» о проведении благотворительных матчей. Почему решил поступить именно так?
– На самом деле я приехал, потому что здесь мои партнеры по команде, и они для меня как семья. С тех пор как я приехал сюда, меня хорошо приняли, и я благодарен за все, что для меня сделали. Честно говоря, мои родители воспитывали меня не только словами, но и действиями и тем, что нужно помогать. Наверное, это самый главный мотив того, что я вернулся. Сейчас я со своими партнерами, это просто благородные действия. Конечно же, мы должны быть солидарны и настроены на то, чтобы помогать другим людям в такой сложной ситуации. Это мой взгляд на жизнь и благодарность «Шахтеру» за то, что он для меня сделал. Это просто благодарность.

– Общался ли с тобой на тему этого проекта Роберто Де Дзерби? Если да, то что он говорил?
– Честно говоря, лично со мной он не общался. Я узнал об этом проекте, когда еще был в Бразилии, от Дарио Срны. Он звонил и спрашивал, готов ли я приехать, я сразу же ответил, что готов. К сожалению, сразу я не мог приехать, так как были дела в Бразилии с моей семьей. Если говорить о Де Дзерби, то, понятно, что он также сейчас в ожидании того, что же будет с «Шахтером». Мы все переживаем об этом.

– Какое у тебя личное задание и цель на эти товарищеские матчи?
– Быть со своими партнерами по команде, играть в красивый футбол. Быть вместе и иметь возможность обняться после каждой игры, возможно, постараться отвлечь ребят от того, что они испытывают. Все-таки сейчас в Украине происходят серьезные и страшные вещи. Моя цель – быть рядом, сказать дружеское слово и просто поддержать. Может, это хоть как-то сможет помочь им.

– Эти два месяца ты был на связи с партнерами. О чем они рассказывали?
– Я общался с Бондарем, Матвиенко, Судаковым и Корниенко. Они не рассказывали всего в деталях, но я и так видел, какой была ситуация, читая новости. Я очень счастлив, что с ними и их семьями все хорошо. Но, с другой стороны, мне очень грустно, потому что украинский народ сейчас переживает сложный период и ему нужна помощь, поддержка.

– Что ты чувствовал, когда снова увидел своих украинских одноклубников?
– Это были непередаваемые эмоции. Мы обнимались и буквально целовали друг друга. Все были очень рады. Повторюсь: эти ребята искренне, очень хорошо меня приняли, и с первого дня я чувствовал себя как дома. Первое ощущение – безудержное счастье.

– Несмотря на пока столь короткий период карьеры в «Шахтер», что можешь сказать об украинском народе и Украине, как тебе наша страна? – Лично я увидел в украинцах доброту, теплый прием, также вы очень искренни и преданны. Украинцы преданы своему делу, своей стране, и это то, что я также стараюсь искать в себе. Это очень важные факторы в жизни каждого человека. С первого дня в Украине я в этом очень прибавил.

– Начало войны ты застал в Украине. О чем подумал, когда окончательно понял, что в Украину пришла полномасштабная война?
– Это был ужасный страх. Честно говоря, я – человек верующий, и с первого дня у меня были надежды, которые со мной остаются и сейчас. Но, безусловно, с самого начала нас это сильно разочаровало и испугало, потому что никто не ожидал такого. Но я продолжаю сильно верить в то, что, если Бог даст, это все быстро закончится.

– Ты сейчас в поисках нового клуба?
– Нет, я сейчас не думаю о клубах. У меня уже есть карьера, может, она не такая и длинная, но все же я провел восемь лет в профессиональном футболе. Сегодня я чувствую себя спокойно, у меня уже были некоторые предложения, но сейчас я стараюсь оставаться с холодной головой и идти по зову сердца.

Марлон: Українці віддані своїй справі, своїй країні, і це те, що я також намагаюся шукати в собі

Бразильський захисник «Шахтаря» Марлон – про своє повернення в команду, мотивацію залишатися в «Шахтарі», війну в Україні та продовження кар’єри.

– Ти долучився до команди, прийнявши ініціативу «Шахтаря» щодо проведення благодійних матчів. Чому вирішив вчинити саме так?
– Насправді я приїхав, бо тут мої партнери по команді, і вони для мене як сім’я. Від того часу, як я приїхав сюди, мене добре прийняли, і я вдячний за все, що для мене зробили. Чесно кажучи, мої батьки виховували мене не лише словами, а й діями та тим, що потрібно допомагати. Напевно, це найголовніший мотив того, що я повернувся. Наразі я зі своїми партнерами, це просто благородні дії. Звісно ж, ми маємо бути солідарними й налаштованими на те, щоб допомагати іншим людям у такій складній ситуації. Це мій погляд на життя та подяка «Шахтарю» за те, що він для мене зробив. Це просто подяка.

– Чи спілкувався з тобою щодо цього проєкту Роберто Де Дзербі? Якщо так, то що він казав?
– Щиро кажучи, особисто зі мною він не говорив. Я дізнався про цей проєкт, коли ще був у Бразилії, від Дарійо Срни. Він телефонував і питав, чи я готовий приїхати, я одразу ж відповів, що готовий. На жаль, одразу я не міг приїхати, адже мав справи у Бразилії з моєю родиною. Якщо говорити про Де Дзербі, то зрозуміло, що він теж наразі в очікуванні того, що ж буде із «Шахтарем». Ми всі турбуємось про це.

– Яке в тебе особисте завдання й мета на ці товариські матчі?
– Бути зі своїми партнерами по команді, грати в гарний футбол. Бути разом і мати можливість обійнятися після кожної гри, можливо, намагатися відволікти хлопців від того, що вони відчувають. Все-таки зараз в Україні відбуваються серйозні й страшні речі. Моя мета – бути поряд, сказати дружнє слово і просто підтримати. Може, це хоч якось зможе допомогти їм.

– Ці два місяці ти був на зв’язку із партнерами. Про що вони розповідали?
– Я спілкувався з Бондарем, Матвієнком, Судаковим та Корнієнком. Вони не розповідали всього в деталях, але я й так бачив, якою була ситуація, читаючи новини. Я дуже щасливий, що з ними та їхніми сім’ями все гаразд. Але, з іншого боку, мені дуже сумно, адже український народ зараз переживає складний період і йому потрібна допомога, підтримка.

– Що ти відчував, коли знову побачив своїх українських одноклубників?
– Це були неймовірні емоції. Ми обіймалися і буквально цілували одне одного. Усі були дуже щасливі. Повторюся: ці хлопці щиро, дуже добре мене прийняли, і від першого дня я почувався як удома. Перше відчуття – нестримне щастя.

– Попри поки що такий короткий період кар’єри в «Шахтарі», що можеш сказати про український народ та Україну, як тобі наша країна?
– Особисто я побачив в українцях доброту, теплий прийом, також ви дуже щирі й віддані. Українці віддані своїй справі, своїй країні, і це те, що я також намагаюся шукати в собі. Це дуже важливі фактори в житті кожної людини. Від першого дня в Україні я в цьому дуже додав.

– Початок війни ти застав в Україні. Що подумав, коли остаточно зрозумів, що в Україну прийшла повномасштабна війна?
– Це був жахливий страх. Чесно кажучи, я – людина віруюча, і з першого дня я мав надії, які зі мною залишаються й нині. Та, безумовно, від самого початку нас це дуже розчарувало і налякало, бо ніхто не очікував такого. Але я продовжую дуже вірити в те, що, якщо Бог дасть, це все швидко скінчиться.

– Ти зараз у пошуках нового клубу?
– Ні, я наразі не думаю про клуби. Я вже маю кар’єру, може, вона не така й довга, та я провів вісім років у професійному футболі. Сьогодні я почуваюся спокійно, у мене вже були деякі пропозиції, проте зараз намагаюся лишатися з холодною головою і йти за покликом серця.