Несколько дней назад игрок «Днепра-1» Валерий Лучкевич принял участие в ВСУ Cup – благотворительном турнире, на котором была собрана помощь для украинской армии.

- Принять участие в турнире меня пригласил Назарий Русин, - рассказал Лучкевич. — Узнав, что есть возможность таким образом помочь нашим вооруженным силам, сразу отправился во Львов. Спросил у Назика только время и место встречи. У нас было два игровых дня: сначала провели групповой турнир (по 3 команды в группе), затем были матчи на выбывание. Вместе со мной в команде был Вова Адамюк и местные ребята. Понятно, что итоговые места ни для кого не имели значения – главной задачей было собрать средства для помощи военным.

- В общем, для футболистов этот турнир стал глотком свежего воздуха?
- Да конечно. Понятно, что в последний месяц футбол был у нас всех далеко не на первом месте. А тут, хотя и тяжеловато было дышать на поле после перерыва, получили хорошие эмоции.

— В последнее время высказываются разные идеи, что делать с прерванным чемпионатом. Видишь ли ты реальные перспективы его доиграть?
— Мое предложение сейчас одно – помогать нашим военным и делать все для окончания войны. Сейчас действительно не до футбола. О спорте сегодня можно говорить разве что в контексте таких турниров: проводить их для поддержки военных и сбора средств или гуманитарной помощи. И вообще каждый в своей отрасли должен использовать любую возможность для помощи украинской армии.

Лучкевич: Дограти УПЛ? Зараз потрібно допомагати ЗСУ та робити все для закінчення війни

Декілька днів тому гравець «Дніпра-1» Валерій Лучкевич взяв участь у ЗСУ Cup – благодійному турнірі, під час якого була зібрана допомога для української армії.

— Взяти участь у турнірі мене запросив Назарій Русин, — розповів Лучкевич. — Дізнавшись, що є можливість таким чином надати допомогу нашим збройним силам, одразу вирушив до Львова. Запитав в Назіка лише час та місце зустрічі. В нас було два ігрові дні: спочатку провели груповий турнір (по 3 команди у групі), потім були матчі на вибування. Разом зі мною у команді був Вова Адамюк та місцеві хлопці. Зрозуміло, що підсумкові місця ні для кого не мали значення – головною задачею було зібрати кошти для допомоги військовим.

— Загалом, для футболістів цей турнір став ковтком свіжого повітря?
— Так, звичайно. Зрозуміло, що в останній місяць футбол був в нас усіх далеко не першому місці. А тут, хоча й було важкувато дихати на полі після перерви, отримали гарні емоції.

— Останнім часом висловлюються різні ідеї, що робити з перерваним чемпіонатом. Ти вбачаєш реальні перспективи його дограти? Або чи маєш власні пропозиції, що треба робити з цим сезоном?
— Моя пропозиція наразі одна – допомагати нашим військовим та робити все для закінчення війни. Зараз насправді не до футболу. Про спорт сьогодні можна говорити хіба що у контексті ось таких турнірів: проводити їх для підтримки військових та збору коштів або гуманітарної допомоги. І взагалі кожен у своїй галузі має використовувати будь-яку нагоду для допомоги українській армії.