Трубин: Штаб Де Дзерби решил, что сначала эвакуируются игроки, только потом - тренеры

Голкипер "Шахтера" Анатолий Трубин рассказал о том, как изменилась его жизнь с началом военной агрессии РФ, о поддержке тренеров, желании быть полезным и видеообращении игроков сборной с призывом остановить войну

– Анатолий, сразу после военной агрессии РФ ты вместе с другими игроками национальной сборной страны записал видеообращение с призывом остановить войну. Кто был главным организатором и идейным вдохновителем?
– Это была коллективная идея. В сборной Украины между всеми ребятами сложились отличные дружеские отношения без деления на клубы. Мы всегда находимся на связи и коммуницируем. Когда записывали обращение, наверное, еще не совсем осознавали масштаб той трагедии, с которой столкнулась наша страна. Но было понимание, что нельзя оставаться в стороне, что эту катастрофу нужно останавливать как можно скорее, а также попытаться доносить миру правду о происходящем. Что в Украине страдают и гибнут мирные жители, детки… Что нельзя оставаться в стороне, ведь людское горе не имеет границ.

– Как твоя жизнь изменилась по сравнению с довоенной?
– Во-первых, пришлось поменять место проживания. К слову, на этом в том числе настаивали наши тренеры, ведь в столице с первых дней стало небезопасно. Замечу, что тренерский штаб во главе с Роберто Де Дзерби одним из последних покинул Украину. Это была их принципиальная позиция: сначала эвакуируются игроки, только потом – тренеры. Сейчас они практически каждый день связываются и интересуются, насколько безопасно у нас, переживают и поддерживают. Важно, когда главный тренер относится к каждому игроку, как к родному человеку.

– Как тебе в этой стрессовой ситуации удается находить мотивацию?
– Действительно, сначала был шок. Все настолько перевернулось и стало отличаться от привычной жизни, что поймал себя на мысли: Толя, этого не может быть, это просто страшный сон, который вот-вот закончится. И от понимания, что это реальность, что это по-настоящему, становилось особенно страшно.

– Что сейчас в приоритете в твоем дневном распорядке?
– День начинается и заканчивается с обзвона родных, близких и друзей: как они там – живы, здоровы? К сожалению, много наших соотечественников очень страдают, терпят лишения, гибнут. Особенно тяжело приходится тем, кто в Мариуполе, Волновахе... Там катастрофическая ситуация. Важно, что сейчас наша страна как никогда сплотилась и каждый старается помочь, чем может. По мере возможности стараюсь также узнавать, чем могу быть полезен и помогать – обычным людям, волонтерам, армии.

– В силу возраста ты востребован и в молодежной, и в национальной сборной Украины. Обе команды принимают участие в ответственных отборах, что по этому поводу говорят тренеры?
– Все жители Украины сейчас являются заложниками военной агрессии, футболисты – не исключение. Мы также остались без любимого дела и не знаем, что нас ждет в будущем. Матчи украинских сборных переносят – это пусть и временное, но решение. Гораздо важнее сейчас сохранить жизни наших граждан, остановить разрушение мирных городов, остановить войну.

Трубін: Штаб Де Дзербі вирішив, що спочатку евакуюються гравці, лише потім – тренери

Голкіпер "Шахтаря" Анатолій Трубін розповів про те, як змінилося його життя з початком військової агресії РФ, про підтримку тренерів, бажання бути корисним та відеозвернення гравців збірної із закликом зупинити війну

– Анатолію, одразу після військової агресії РФ ти разом з іншими гравцями національної збірної країни записав відеозвернення із закликом зупинити війну. Хто був головним організатором та ідейним натхненником?
– Це була колективна ідея. У збірній України між усіма хлопцями склалися чудові дружні стосунки без поділу на клуби. Ми завжди перебуваємо на зв'язку та комунікуємо. Коли записували звернення, напевно ще не зовсім усвідомлювали масштаб тієї трагедії, з якою зіткнулася наша країна. Але було розуміння, що не можна залишатися осторонь, що цю катастрофу потрібно зупиняти якнайшвидше, а також спробувати доносити до світу правду про те, що відбувається. Що в Україні страждають і гинуть мирні жителі, дітки... Що не можна залишатися осторонь, адже людське горе не має меж.

– Як твоє життя змінилося порівняно з довоєнним?
- По-перше, довелося змінити місце проживання. До речі, на цьому наполягали наші тренери, адже в столиці з перших днів стало небезпечно. Зауважу, що тренерський штаб на чолі з Роберто Де Дзербі одним із останніх залишив Україну. Це була їхня принципова позиція: спочатку евакуюються гравці, лише потім – тренери. Зараз вони практично щодня зв'язуються та цікавляться, наскільки безпечно у нас, переживають та підтримують. Важливо, коли головний тренер ставиться до кожного гравця як до рідної людини.

– Як тобі в цій стресовій ситуації вдається шукати мотивацію?
- Справді, спершу був шок. Все настільки перевернулося і почало відрізнятися від звичного життя, що спіймав себе на думці: Толя, цього не може бути, це просто страшний сон, який ось-ось закінчиться. І від розуміння, що це реальність, це по-справжньому, ставало особливо страшно.

– Що зараз у пріоритеті у твоєму денному розпорядку?
– День починається і закінчується з обдзвону рідних, близьких та друзів: як вони там – живі, здорові? На жаль, багато наших співвітчизників дуже страждають, зазнають поневіряння, гинуть. Особливо важко доводиться тим, хто у Маріуполі, Волновасі... Там катастрофічна ситуація. Важливо, що зараз наша країна як ніколи згуртувалась і кожен намагається допомогти, чим може. При можливості намагаюся також дізнаватися, чим можу бути корисним і допомагати – звичайним людям, волонтерам, армії.

– Через вік ти затребуваний і в молодіжній, і в національній збірній України. Обидві команди беруть участь у відповідальних відборах, що із цього приводу кажуть тренери?
– Усі жителі України зараз є заручниками воєнної агресії, футболісти – не виняток. Ми також залишилися без улюбленої справи і не знаємо, що на нас чекає в майбутньому. Матчі українських збірних переносять – це хай і тимчасове, але рішення. Набагато важливіше зараз зберегти життя наших громадян, зупинити руйнацію мирних міст, зупинити війну.