Ассистент главного тренера "Ингульца" Младен Бартулович высказал свое мнение о вторжении России.

«Украина – мой второй дом: я приехал сюда из Хорватии в 2006 году в возрасте 19 лет, женился на украинке, у меня родилась здесь дочь, и я счастливо жил в Днепре. Я очень люблю эту страну. То, что мы сейчас переживаем, похоже на страшный сон. В прошлый четверг в два часа ночи наша команда прибыла в гостиницу в Киеве: мы были на сборах и прилетели туда, потому что должны были играть с «Динамо». В 4 утра мы услышали о первых взрывах и были в шоке. Никто не верил, что Путин сделает это ночью, когда люди спят.

Большинство из нас выехали на клубном автобусе, поехав на нашу тренировочную базу под Днепром. Часть ребят осталась в Киеве или уехала в другое место в свои семьи, а игрокам-иностранцам удалось покинуть страну. Я поехал в наш лагерь, а потом вернулся домой.

Я ежедневно поддерживаю связь с нашими игроками и другими тренерами, а также с коллегами по всей Украине. Нас не волнует футбол или тренировки: мы хотим остановить войну, прежде чем вернуться к любимой игре. В клубе никто еще не пошел в армию, но никогда не знаешь, что будет в будущем. Возможно, если мы будем нужны, мы пойдем.

Я думаю, что с нашим клубом все будет хорошо: это молодой, амбициозный клуб, и президент стремится нас поддерживать. Но многие клубы в Украине после этой войны могут обанкротиться или исчезнуть. По мере восстановления страны футбол окажется в списке приоритетов.

Это третья война в моей жизни. А мне всего 35 лет. Мне было пять, когда началась война в Югославии, и моя семья все еще ощущает последствия. Я был здесь, в Украине, когда началась война на Донбассе в 2014 году. Сейчас мы переживаем это. Когда я думаю об этом слишком много, просто не знаю, что сказать», – отметил Бартулович.

* * *

Ассистент головного тренера "Інгульця" Младен Бартулович висловив свою думку про вторгнення Росії.

«Україна – мій другий дім: я приїхав сюди з Хорватії у 2006 році у віці 19 років, одружився з українкою, у мене народилася тут дочка, і я щасливо жив у Дніпрі. Я дуже люблю цю країну. Те, що ми зараз переживаємо, схоже на страшний сон. Минулого четверга о другій годині ночі наша команда прибула до готелю: ми були на зборах і прилетіли туди, бо мали грати з «Динамо». О 4-й ранку ми почули перші вибухи і були в шоці. Ніхто не вірив, що Путін зробить це вночі, коли люди сплять.

Більшість із нас виїхали на клубному автобусі, поїхавши на нашу тренувальну базу під Дніпром. Частина хлопців залишилася у Києві або поїхала в інше місце у свої сім'ї, а гравцям-іноземцям вдалося залишити країну. Я поїхав до нашого табору, а потім повернувся додому.

Я щодня підтримую зв'язок із нашими гравцями та іншими тренерами, а також із колегами по всій Україні. Нас не хвилює футбол чи тренування: ми хочемо зупинити війну, перш ніж повернутись до улюбленої гри. У клубі ніхто ще не пішов до армії, але ніколи не знаєш, що буде у майбутньому. Можливо, якщо ми будемо потрібні, то ми підемо.

Я думаю, що з нашим клубом все буде гаразд: це молодий, амбітний клуб, і президент прагне нас підтримувати. Але багато клубів в Україні після цієї війни можуть збанкрутувати чи зникнути. У міру відновлення країни футбол опиниться у списку пріоритетів.

Це третя війна в моєму житті. А мені лише 35 років. Мені було п'ять, коли почалася війна у Югославії, і моя сім'я все ще відчуває наслідки. Я був тут, в Україні, коли розпочалася війна на Донбасі у 2014 році. Нині ми переживаємо це. Коли я думаю про це дуже багато, просто не знаю, що сказати», – зазначив Бартулович.