Весняна іскра: як народився великий Шахтар
Із чого виникає велика команда? Звісно, не з одного окремо взятого матчу. Її будують місяцями, іноді роками, ретельно прилаштовуючи гравців один до одного, відточуючи схеми та навички, привчаючи до думки про те, що можливо все. І все ж у створенні будь-якої команди є іскра, яка остаточно дає їй народження. Була така і у великого Шахтаря 70-х років, і про неї згадує Terrikon.com...
Команда, яка в 70-х кілька разів брала медалі і двічі могла стати чемпіоном СРСР, була створена тренером-початківцем Олегом Базилевичем 1972 року, коли Шахтар пішов на пониження, а Вищій лізі була пред'явлена 1973-го, швидко туди повернувшись. Ми якось розповідали про перший сезон після повернення окремо. А сьогодні зосередимося на самому його початку - на першому матчі чемпіонату, в якому відроджені "гірники" мали показати, в якому статусі повернулися - чи то тими невдахами-аутсайдерами, якими їх запам'ятали у 1971, чи то чимось новим, цікавішим і серйознішим.
Ті, хто спостерігав за виступами Шахтаря у Першій лізі впродовж 1972 року, вже знали відповідь - вони вже бачили нову команду Базилевича, яка, коли було остаточно сформовано бойовий склад, почала грати широко, швидко, винахідливо. Але з Вищої ліги нижчі дивізіони погано проглядаються. Тому елітний радянський футбол відкривав для себе донецький клуб заново.
На самому старті сезону, 31 березня Шахтар розім'явся в Кубку - зіграв із запорізьким Металургом. Виграв 2:0, причому обидва голи забив Віталій Старухін - нове ім'я для вболівальників. Це були його перші офіційні голи за нову команду, куди його взяли (причому з пригодами) з полтавського Будівельника. І в чемпіонаті він теж забив одразу ж. Утім, про це мова трохи згодом.
Отже, перший матч чемпіонату СРСР, 7 квітня 1973 року. Суперник - московський Спартак, багаторазовий чемпіон Союзу і завжди непростий опонент для Шахтаря. Щоправда, переживав він складний момент. У сезоні 1972 посів лише 11-те місце, і ситуацію не зміг утримати навіть Микита Симонян - тренер, який ще зовсім нещодавно (у 1969) приводив "червоно-білих" до титулу, а потім - до "бронзи". Але його час у Спартаку явно добіг кінця, сезон був провалений - і Симоняна попросили на вихід.
До Донецька команду привезла вже інша людина - Микола Гуляєв, хороший спец, який працював зі спартаківцями в їхні зіркові 50-ті. Станом на 1973 рік, у складі залишалося багато людей із чемпіонського 1969 року - Микола Абрамов, Геннадій Логофет, Сергій Ольшанський, Микола Кисельов, Євген Ловчев, Віктор Папаєв, Галімзян Хусаїнов. Вражаюче суцвіття! Коротше, суперник більш ніж гідний і спраглий реабілітації за невдалий сезон (що, зауважимо, йому в перспективі вдалося - у чемпіонаті 1973 року Спартак посів 4-те місце, а наступного - 2-ге)....
Стадіон Шахтар був заповнений вщерть. Цілий рік місто не бачило великого футболу, а тут відразу - Спартак! Перед матчем у підтрибунних кулуарах трапилася кумедна ситуація. Про неї згадував пізніше Старухін: "У них Саша Прохоров у воротах - землячок, теж мінчанин. Побачив мене перед грою, округлив очі: "Ти тут? Не очікував... Невже заб'єш?" Як у воду дивився..."
Так, Старухін забив у своєму дебютному матчі чемпіонату країни, причому досить швидко - на 24-й хвилині. На той час стало вже зрозуміло, що грають рівні за силою команди - Шахтар абсолютно не виглядав новачком. Ми не знаємо, як Базилевич налаштовував команду, але виглядала вона відразу дуже впевненою, хоч і пережила деякий спартаківський натиск на самому початку. У деякому наближенні про психологію того складу можна судити за розповіддю одного із захисників - Віктора Звягінцева. Якось, описуючи в інтерв'ю мені нюанси роботи Базилевича з командою, він звернув увагу на вміння тренера переконати гравців у віру в свої сили, в те, що немає такого суперника, якого варто було б боятися. "Якщо грали, наприклад, із ЦСКА, він згадував, як сам їм забивав, натякаючи на те, що це зовсім не складно. А потім те ж саме розповідав, наприклад, про мінське Динамо, при цьому кидаючи: "Ну, цим-то я взагалі щороку забивав!""", - згадував Звягінцев.
До речі, Спартак був однією з найбільш "улюблених" команд Олега Петровича - її ворота він вражав у п'яти матчах, причому одного разу зробив дубль. Можливо, і перед матчем 7 квітня 1973 року згадував про це, налаштовуючи на подвиги підопічних.
Деякі подвиги справді знадобилися: через 9 хвилин після голу Старухіна спартаківець Валерій Зенков рахунок зрівняв, на перерву команди пішли з нічиєю 1:1, і доля матчу залишалася абсолютно неясною. Перед перервою "гірники" трохи знітилися, трибуни теж злегка зажурилися. Але на другий тайм господарі вийшли в бойовому настрої - напевно, знову Базилевич знайшов правильні слова. І на 58-й хвилині Володимир Сафонов забив ще один гол у ворота Прохорова.
Більше рахунок не змінювався. Шахтар красиво повернувся в групу найсильніших, показавши гру, якій могли позаздрити багато учасників чемпіонату, головною відмінною рисою якої стала командна динаміка. Той самий Звягінцев згадував, що Базилевич вчив усіх постійно рухатися, розуміючи при цьому, куди ти біжиш і навіщо. "Бігати стали вдвічі більше, а думати - напевно, втричі", - говорив він.
Такий Шахтар побачила того дня Вища ліга - і таким він буде далі, протягом 70-х. У перший сезон після повернення посяде 6-те місце, а потім зробить крок ще вище, і не раз...
