Сьогодні зустрічаються лідери чемпіонату України — Карпати та Шахтар... Погодьтеся, це звучить незвично, у тому сенсі, що Карпати рідко піднімаються в турнірній таблиці так, щоб опинитися поруч із Шахтарем. Зазвичай Карпати дивляться на "гірників" знизу вгору — звідкись із середини, у кращому разі.

Але так було не завжди, і сьогодні Terrikon.com згадує минуле...

Вперше доля звела команди з Донецька та Львова 15 травня 1965 року на стадії 1/16 фіналу Кубка СРСР. На ще зовсім новому (відкритому в серпні 1963 року) стадіоні Україна господарі, попри відчайдушні зусилля, поступилися 1:2. Перший в історії Карпат гол у ворота Шахтаря — на рахунку якогось Богдана Кесло, невисокого, прямолінійного нападника, який більше нічого за Карпати й не забив.

Карпати тоді ще були командою з глухої футбольної провінції — жодних успіхів і злетів за ними не було взагалі. Але незабаром усе змінилося. У 1969 році вони спричинили гучну сенсацію, вигравши Кубок СРСР — уперше й єдиний раз за історію радянського футболу це зробила команда з Першої ліги. Через рік львівський клуб піднявся до "вишки", і ось уже там зустрічі між двома героями нашої розповіді почали відбуватися регулярно.

Перший матч між ними у Вищій лізі Карпати виграли 1:0, до шаленого захоплення 39 тисяч львівських уболівальників (переможний гол з пенальті забив легендарний Ігор Кульчицький, капітан команди, який примудрився ще з Першої ліги потрапити до списку 33 найкращих гравців Союзу — унікальний випадок). На своєму полі Шахтар взяти реванш не зміг (1:1).

Взагалі, у першій половині 70-х зухвалі Карпати мали дуже пристойну команду, яка в турнірній таблиці кілька разів випереджала досвідчений Шахтар. Але при цьому в очних протистояннях "гірники" більше не програвали аж до 1976 року (4 перемоги та 2 нічиї, причому одну з перемог було здобуто у Львові). Але далі почався ексклюзивний для Карпат 1976-й рік — неймовірний і певною мірою трагічний, можна навіть сказати — фатальний.

Тоді вигадники з Федерації футболу СРСР придумали розділити сезон на два чемпіонати — весняний та осінній. І в обох Карпати посідали 4-те місце, ставши найкращою українською командою Союзу за сумою очок за весь рiк. Але в підсумку залишилися зовсім без жодних нагород. І обидва рази "бронзу" не здобули через дивний збіг обставин. Навесні не змогли виграти в останньому турі у слабкого мінського Динамо, а восени неймовірним чином поступилися на своєму, знайомому до останньої купини Україні ленінградському Зеніту 0:3 — такої трагедії львівський стадіон, мабуть, більше ніколи не переживав. Обидва рази Карпати в підсумку набирали однакову кількість очок із тбіліським Динамо — і обидва рази поступалися їм 3-м місцем за різницею м’ячів...

Але з Шахтарем у тому сезоні Карпати розібралися класично. У весняному чемпіонаті вони виграли у Львові 4:0, причому два голи вже до 7-ї хвилини забив нестримний і невтомний Лев Броварський, рекордсмен Карпат за кількістю зіграних матчів (412). Ще два голи додали найкращі львівські бомбардири тих років — Володимир Данилюк і Роман Хижак. Так, тоді під керівництвом тренера Ернста Юста зібралася чудова команда, і вона точно була гідна хоча б однієї з двох "бронз" того року.

Але осіння трагедія з Зенітом її зламала. Далі вже не спостерігалося жодної боротьби за медалі. У 1977 році Карпати почали гарячково омолоджуватися, полетіли голови легендарних ветеранів — але це не врятувало команду від вильоту. У 1980 році вони повернулися — на жаль, лише на один сезон. Знову пониження — але, що характерно, у Шахтаря на прощання перед цим вдалося здобути перемогу вдома. Скромну, всього 1:0 (гол забив Юрій Суслопаров, у майбутньому — відомий радянський футболіст) — але яка різниця?

Це був останній матч Карпат і Шахтаря у радянські часи. 80-ті роки для львівського футболу виявилися похмурими, до елітного дивізіону вони більше не піднімалися. Але до Вищої ліги новоствореного чемпіонату України, природно, були включені. Як міг Львів туди не потрапити? І дуелі з Шахтарем відновилися.

Протягом 90-х це були, в принципі, близькі за класом команди, які постійно фігурували десь поруч із медалями і навіть іноді їх здобували (хоча й рідко). До переломного для Шахтаря сезону 1997/98 у очних зустрічах невелика перевага була за Донецьком — 6 перемог проти 5 при 3 нічиїх. Майже завжди боротьба була запеклою, за винятком двох випадків.

7 листопада 1993 року на очах у мізерної аудиторії в півтори тисячі глядачів відбувся бенефіс молодого Валерія Кривенцова. Він забив два голи та заробив пенальті, який реалізував Юрій Беличенко. У технічному, витонченому нападнику раптом побачили спадкоємця Віталія Старухіна (вихованцем якого він і був). Але ні — Кривенцов реалізувався в іншому амплуа, причому успішно. Та матч на рідному стадіоні видався яскравим.

А в липні 1994 року Шахтар ще раз повторив цей рахунок на своєму полі. Втім, це все винятки. Повторимо — у ранні українські роки Шахтар був таким самим середняком, як і Карпати. Ну, майже таким самим. Потім, звісно, усе змінилося, і клуби розійшлися по різних всесвітах, а перемоги над Шахтарем ставали для Карпат видатною подією. І ось знову вони несподівано зустрічаються в одному статусі — як лідери чемпіонату України, який з кожним сезоном стає дедалі демократичнішим. І вже точно не спрогнозуєш, чим закінчиться сьогоднішній матч...