Сезон 1953 для 'Шахтаря' був похмуріший за похмурий. Недавній бронзовий призер чемпіонату країни змушений був грати у другому дивізіоні після вильоту з еліти - і не зміг забезпечити собі повернення до найсильніших. Криза затягувалася. Але була одна подія, яка врятувала сезон і показала, що команда не померла, дихає та відроджується. Про нього розповідає Terrikon.com...

У попередні роки 'Шахтар' показав себе неабияким кубковим бійцем. Ще в довоєнні роки двічі доходив до чвертьфіналу. А в 'бронзовому' 1951 р. підняв планку ще вище - досяг півфіналу і мав вигравати там, але прикро поступився команді міста Калініна - представнику нижчої ліги. Коротше кажучи, 'Шахтар' мав репутацію в Кубку СРСР - хоч і не таку, яка у нього виникне у 60-х, але все-таки дуже пристойну.

Сезон 1953 для 'Шахтаря' був приводом прийти до тями, зрозуміти, що пішло не так у катастрофічному попередньому році, як успішна команда опинилася на узбіччі історії. Спроба зробити це в рамках чемпіонату не надто вийшла - повернутися в еліту не вдалося. Інша справа – Кубок СРСР. Ось там усе напрочуд склалося.

Треба сказати, що в новому році 'Шахтар' отримав нового тренера, і це була людина із союзною славою - Олександр Пономарьов, один із найкращих бомбардирів повоєнного футболу. Він відіграв у 'Шахтарі' пару років і плавно 'з'їхав' на тренерську роботу. Злі язики стверджували, що 'Пономар' влаштував змову проти попереднього тренера Костянтина Квашніна - дуже хотів сам бути на цьому місці. Нічого такого, певна річ, не доведено. Фактом є те, що Пономарьов таки змінив Квашнiна та відпрацював у 'Шахтарі' два з половиною роки.

Але, повернемося, власне, до розіграшу Кубка СРСР 1953 року. Як представник не найкращої ліги, 'Шахтар' стартував з досить далекої стадії - 1/64 фіналу. Суперник, втім, був ще нижче - 'Локомотив' з туркменського міста Мари, який потрапив у розіграш взагалі випадково. На Центральному стадіоні міста Ашхабад гості з Донбасу почувалися не просто господарями - рознесли суперника в пух та порох. 9:0 - більш значно у союзному Кубку 'Шахтар' ніколи не перемагав. Дублями відзначилися молоді гравці, які за Пономарьова увійдуть в 'основу' і згодом стануть відомі всій країні - Іван Бобошко та Іван Федосов, а також менш відомі Анатолій Колосков та Володимир Чуриков.

Цей матч відбувся 24 серпня. А вже через 6 днів у Сталіно 'Шахтар' грав у 1/32 фіналу. І ось тут довелося набагато складніше. Суперником була друга команда московського 'Динамо' – одного з гегемонів тодішнього союзного футболу. У її складі грало кілька футболістів, які за пару-трійку років стануть чемпіонами країни. На воротах, наприклад, стояв Володимир Бєляєв – багаторічний надійний дублер Льва Яшина. Коротше, команда була не туркменського рівня. Але 'Шахтар' зміг упіймати шанс для єдиного в тому матчі голу - його одразу після перерви забив Леонід Савінов.

Наступним суперником 'гірником' мав стати челябінський 'Авангард'. Але не став. У цієї команди був вельми своєрідний шлях у кубковому розіграші 1953 року. Спочатку - перемога в 1/64 фіналу над сталінабадським 'Динамо', потім - перемога без боротьби через неявку іншого 'Динамо', єреванського. А потім – і власна неявка. Незадовго до того, на початку серпня, 'Авангард' грав на своєму полі з 'Шахтарем' у рамках чемпіонату СРСР – і був розбитий 0:3. Не інакше боялися ще одного приниження...

Так чи інакше, але 'Шахтар' без бою пройшов до 1/8 фіналу, де жереб підкинув йому чергового середньоазіатського суперника - алма-атинське 'Динамо'. Казахстанський клуб, блідий середнячок другого дивізіону (класу 'Б'), спробував чинити опір і навіть відстояв нульову нічию – але беззастережно поступився у переграванні 0:2. Цікаво, що обидва матчі проходили у Москві на стадіоні 'Динамо' протягом двох днів – 28 та 29 вересня. Аудиторію вони зібрали просто дивовижну – у першому випадку 1000, у другому – 2500 глядачів. Голи, які забезпечили 'Шахтарю' чвертьфінал, забили на самому початку другого поєдинку ще молодий Валентин Сапронов і Леонід Савінов.

Треба сказати, що турнірна сітка склалася вкрай сприятливо для 'Шахтаря'. У той час, як у чвертьфіналі полегли такі міцні команди, як московське 'Торпедо', тбіліське 'Динамо', нарешті, чемпіон країни московський 'Спартак', 'Шахтар' розбирався лише з ризькою 'Дауговою', яка, щоправда, ще в Минулого сезону виступала в класі 'А' (головний радянський дивізіон, за тодішніми поняттями). Тут була додаткова інтрига. За 2 роки до того ці команди вже зустрічалися на стадії чвертьфіналу – тоді 'Шахтар' виграв 2:1. І що ви думаєте? У 1953 'Шахтар' точно повторив цей результат!

Грали знову-таки в Москві, але на іншому стадіоні - 'Сталінець' (зараз там 'РЖД-Арена'). Для перемоги над рижанами довелося попітніти. У присутності півтори тисячі зацікавлених глядачів "гiрники" відкрили рахунок - і лише на 75-й хвилині зусиллями Сапронова 'Шахтар' провів м'яч у відповідь, і лише на 86-й Колосков забив переможний.

Для півфіналу знов-таки не знадобилося виїжджати з Москви. Суперником доля призначила 'Шахтарю' московське 'Динамо', і матч мав пройти на фірмовому стадіоні клубу. І аудиторія цього разу зібралася справжня – 40 тисяч. І підтримувала вона зрозуміло, кого. Тим не менш, 'гірники' трималися - і хоч не забивали самі, але й не давали забити іншим. Так йшло до 80-ї хвилини- але тут найкращий захисник команди зі Сталіно Микола Кривенко фатально зрізав м'яч у свої ворота. І 'Шахтар' припинив свій кубковий біг...

Проте це було величезне досягнення, за мірками тієї команди, що тільки почала становлення. Тренер Пономарьов завдяки серйозним кубковим випробуванням намацав кістяк складу, готового до більш серйозного рівня. З нього складеться команда, яку любитимуть уболівальники другої половини 50-х, причому не лише на Донбасі.