На 80-му році життя пішов з життя Володимир Мунтян - великий футболіст Динамо, один з кращих півзахисників радянського футболу, мабуть, за всю історію. Він був класичною легендою, без будь-якого перебільшення. Terrikon.com згадує і нагадує, ким був цей видатний футболіст...

Примітно, що Мунтян був визнаний кращим футболістом СРСР у 1969 році - в сезоні, який приніс Динамо лише "срібло", але сам Мунтян показав футбол космічного рівня. Він був невтомним і нестримним, він будував і загострював гру, його нищівні несподівані дальні удари могли налякати будь-якого воротаря - при тому, що статури він був зовсім не гренадерської.

Сам Мунтян скромничав, говорив потім, що більшою мірою з того складу Динамо звання кращого заслуговував Віктор Серебряников. Тоді ходили чутки, що питання вирішив старший тренер збірної СРСР Гаврило Качалін, який відчував до Мунтяна величезну симпатію, відверто опікувався ним - так, що його навіть іронічно називали "батьком" київського півзахисника. Можливо, заслужений тренер і справді втрутився в процедуру визначення кращого футболіста 1969 року - його голос мав велику вагу. Але чисто об'єктивно, що б там не відбувалося в кулуарах, Мунтян цього звання був цілком гідний.

"Звідки в ньому тільки береться? Не богатир зовсім, невисокий, худорлявий, на чому тільки душа тримається? А як випустиш на поле, то лише Мунтян на всіх позиціях найпомітніший", - так відгукувався про нього легендарний тренер Динамо Віктор Маслов, який і дав старт кар'єрі майбутнього генія в основному складі Динамо.

Сталося це в ситуації, яку так любили описувати біографи Мунтяна, а також Анатолія Бишовця та Євгена Рудакова. Це було влітку 1966 року, і відразу п'ять найкращих гравців киян вирушили на чемпіонат світу в Англію, де надовго затрималися. Тим часом, чемпіонат СРСР ніхто зупиняти й не думав. І за Динамо треба було комусь грати. Ось тоді Маслов і витягнув з дубля згадану молоду трійцю. І вона залишилася в дорослій команді назавжди. Нові зірки запалилися відразу так яскраво, що Маслову довелося ламати голову - як поєднати їх у складі з тими, хто повернувся з Англії.

Мунтян підкорював трибуни, варто було йому зробити лише кілька рухів. У нього була особлива пластика, яку зараз назвали б бразильською, а тоді, в Союзі, любили називати грузинською. У дитинстві він серйозно займався акробатикою, що зробило його гнучким, спритним, стрибучим, координованим. До цього додалася відточена техніка, над постановкою якої довелося працювати окремо - нею він від природи наділений не був.

Мунтян з цього приводу згадував один епізод: "Динамо тоді на Нивках тренувалося. Я приїжджав і спостерігав за гравцями. Тримав у руках тенісний м'яч, намагався його підбивати. У мене ніяк не виходило. Однією ногою б'ю: раз, два, три, чотири — зіскакує. П'ять разів - межа, настільки це було складно. Тренування закінчилося. Йде Георгій Грамматикопуло, був такий у динамівців нападник. Підходить, м'ячик якраз відскочив, він підняв його: "Хлопче, скільки тобі разів набити цим м'ячем?". Я кажу: "Ну, разів 10". Він почав двома ногами - лівою-правою, лівою-правою. Рахую: "10!.. 20!.. 40!! 50!!!". Питає: "Досить тобі?". Я рот розкрив... Тренувався потім у поті чола. Скільки праці вклав, щоб навчитися жонглювати тенісним м'ячиком!"

А потім великий футбол навчив його розуму - тобто, розумінню тактики, вмінню швидко і чітко приймати правильні рішення, вирізати найточніші й найгостріші паси. Ось цей комплекс навичок і сформував з нього кращого гравця Союзу.

Підсумовуємо оцінкою Качаліна - того самого, тренера збірної, якому Мунтян дістався вже в готовому вигляді: "У грі Володимира сконцентровано все найкраще, що є в сучасному футболі. Я чув, у Києві його прозвали маленьким бразильцем. Дуже точно, краще не скажеш! Стилю Мунтяна притаманні блискавичний стартовий ривок, артистизм, віртуозна техніка, феєрверк складних прийомів на високій швидкості. А найголовніше - найтонше розуміння футболу".

Був ще один великий тренер, з яким йому вдалося попрацювати - Валерій Лобановський. Тобто, для початку вони пограли разом у дублі в 1964 році - тоді Лобановського щойно прийшовший Маслов усунув з основного складу за надмірну вільнодумність. Для юного Мунтяна "Рудий" був царем і богом. Потім, коли той повернувся в Динамо головним тренером дев'ять років по тому, став босом. Не будемо наводити якісь хвалебні відгуки Лобановського про Мунтяна. Скажемо лише, що з усього великого складу 1960-х в не менш великій команді 70-х вціліли тільки Мунтян і Рудаков. Само по собі це вже - оцінка, яка не потребує додаткових слів.

У 1976 році в Динамо вибухнув бунт гравців проти тренерів. Одним з його підбурювачів багато хто вважав саме Мунтяна. Нібито він, тоді вже 30-річний, був абсолютно виснажений надмірними фізичними навантаженнями, які завжди були основою "системи Лобановського". Мунтян не раз це заперечував, стверджуючи, що і без нього незадоволених вистачало. Але факт той, що після цього він протримався в Динамо всього рік. І завершив кар'єру в 31 рік.

За тодішніми мірками - вік цілком пенсійний. Можна тільки гадати, скільки б він ще зіграв у наш час і скільки б ще всього виграв. Але і так, на його рахунку - 7 титулів чемпіона СРСР. Більше немає ні у кого. Стільки ж - тільки в Олега Блохіна. Але Мунтян завоював свої титули все-таки трохи раніше...