Сміливі надії на те, що з двох вересневих матчів відбору ЧС-2026 збірна України зможе витягти 4 очки як мінімум, розбилися вщент при зіткненні з реальністю. Результат приголомшливий - 1 очко і передостаннє місце в групі при повній відсутності гри, яка могла б виправити ситуацію. Terrikon.com аналізує те, що сталося, намагаючись знайти відповіді на болісні питання...

Збірна Україна стала нудною

Все, що потрібно знати про нинішню збірну України, відображають, по суті, всього дві цифри. У матчі з Азербайджаном наша команда показала xG у розмірі 0,99. При цьому володіла м'ячем 74 відсотки ігрового часу. Тобто, маючи тотальний контроль над ходом поєдинку, конвертувала його всього в один гол, а на більше просто не напрацювала. Примітно, що суперник, змушений грати без м'яча, має xG у розмірі 0,96 - тобто, практично такий самий. Ударів Україна завдала в 4 рази більше (16-4), а що з того? Рівно половину з них блокували захисники, які лягали кістками. Ще три пройшли повз. Ще 4 парирував воротар, не особливо перевантажений роботою, прямо скажемо.

Ще одна показова цифра: за кількістю точних пасів Україна перевершила Азербайджан теж майже вчетверо (472 - 136), але ми прекрасно розуміємо ціну цим пасам - їх левова частка здійснювалася поперек поля, вони нічого не загострювали, а як би "розхитували оборону суперника" (насправді ні). Команда Реброва грала у відверто нудний футбол, явно розраховуючи, що час спрацює на неї - при такій різниці в класі! Вийшло рівно навпаки.

Краща команда в історії виявилася найгіршою командою в історії

Нинішнє покоління гравців любили називати "найкращим в історії України" (зараз, щоправда, називати перестали). Воно й начебто правда - такого широкого представництва в топ-чемпіонатах Європи ми ніколи не мали. Знаменитий експерт Віктор Леоненко може, звичайно, стверджувати, що це заслуга не гравців, а агентів і президентів, але ж є реальні, суто футбольні досягнення - титул "Пічічі" у Довбика, клубний рекорд непробивності у Трубіна, шикарний середній бал за сезон в АПЛ у Забарного, і так далі. У складі збірної України - повно людей, які успішно проявляють себе на найвищому рівні. Збираючись разом, вони перетворюються на сіру масу.

Коли вони виглядають аморфними перед такою командою, як Франція - це ще можна виправдати. Коли ми цю "сіру масу" бачимо на тлі Азербайджану - ніякого виправдання немає. Гол Судакова - епізод, який показує, якою може бути ця збірна, якщо зіграє у свою силу. У цьому відрізку все прекрасно - найточніша загострююча вертикаль Забарного (набридло, напевно, перекочувати м'яч ззаду), фірмовий фланговий прорив Зубкова, пас в зону, де він, нарешті, не побачив жодного вільного суперника - і удар в дотик Судакова, який знав, що у нього менше секунди на виконання. Більше таких моментів, де клас наших сяяв би всіма гранями, не пригадується.

Збірна України стала інертною

Звернемо увагу ще на одну характерну цифру, вже з іншого матчу - з Францією. За всі 90 з чимось хвилин Україна не зробила жодного фолу у своїй третині поля. Це можна пояснити винятковою коректністю нашої оборони, технічною перевагою французів, небажанням українців боротися по-справжньому. Як то кажуть, вибирайте будь-який варіант, який вам до вподоби.

Ми вибираємо останній. Цей нуль чудово ілюструє інертність, яку команда Реброва може продемонструвати проти будь-якого суперника, незалежно від класу і часу доби. За всю каденцію цього тренера вкрай важко пригадати матч, на який збірна вийшла з палаючими очима і бажанням вирвати у долі своє, чого б це не коштувало. Швидше за все, нічого такого від команди просто не вимагають.

Ребров не справляється, але замінити його особливо ніким

Півтора року - достатній термін, щоб переконатися: Сергій Ребров не справляється з роботою головного тренера збірної. При всій повазі до його минулих заслуг. Тут нюанс у тому, що його міцна репутація сформувалася в клубах, де специфіка тренерства зовсім інша. Клуби - це спокійна, методична робота з правом на кілька помилок. Збірна - це короткі збори та мотивація на конкретні матчі. Схоже, що мотиватор з Реброва - так собі. Гравці відгукуються про нього позитивно, але при цьому багато хто каже, що він "завжди спокійний". У нинішній ситуації це скоріше вирок, ніж комплімент.

Звичайно, можна дати йому ще трохи часу - але якось не схоже, щоб це допомогло. Парадокс ситуації, однак, полягає в тому, що альтернативи йому на українському ринку не проглядається. Хіба що Руслан Ротань, який досягав хороших результатів з молодіжною збірною, але навряд чи покине Полісся, ледь туди прийшовши. А крім нього - хто? Сперечатися про це можна до нескінченності, чим і займаються вболівальники, перебираючи кандидатури Олександра Петракова, Юрія Вернидуба, Олега Блохіна. І навіть, ви не повірите - Маріно Пушича. А що? Адже він чудовий мотиватор!

Нічого ще не втрачено, але гру треба змінювати

Насправді, шанси поїхати на чемпіонат світу-2026 залишаються, і не можна сказати, що мізерні. Два успішних матчі з Ісландією піднімуть Україну на друге місце, що дає право на плей-офф, що дає надію на "мундіаль". Ситуація не нова - згадаємо, що в минулорічній Лізі націй теж спочатку був провал і поразка від Албанії (теж кричали про катастрофу), а потім - впевнений фініш і друге місце.

Інша справа, що навіть якщо вдасться просочитися на чемпіонат світу, з такою грою нас там навряд чи полюблять. Перспектив у цієї версії збірної України немає, і з трудом видерті очки нічого не змінюють. Адже видирати їх доводиться навіть у суперників калібру Азербайджану...