Яка Ліга чемпіонів була найрезультативнішою? Найщедрішою на пенальті? Найгрубішою? Найбільш відвідуваної? На всі ці запитання шукає та знаходить відповіді Terrikon.com...

Результативність

Вважають, що останні роки принесли нам небачений сплеск результативності. Це і так, і не так. Порівняно з попередніми роками - справді зростання вражаюче. Але сказати, що ми спостерігаємо щось 'небачене' - сильне перебільшення. За середньою результативністю турніри кінця 50-х - початку 60-х залишаються неперевершеними. Більше того, навіть у середині 60-х, коли пишним кольором розцвіли 'залізобетонні' оборонні ідеї, забивали більше, ніж зараз.

Найвищої результативності Ліги чемпіонів у її сучасному форматі було досягнуто в сезоні 2019/20 - 3.24. Начебто б непогано. Але це – лише 15-й (!) Історичний показник. У найкращих Кубках чемпіонів забивалося в середньому понад 4 голи за матч - у 1955/56 (4.38), 1969/60 (4.19) та 1961/62 (4.02). Звичайно, і матчів тоді гралося менше (у першому випадку, наприклад – лише 29), але все одно, показник вражає. Наприклад, у піковому сезоні 1955/56 не було зафіксовано жодної нічиєї, рахунок 1:0 – лише у трьох випадках. Натомість є такі результати, як 7:2, 6:1, 6:3, 5:2. Та й у фіналі команди порозважалися на славу - 'Реал' виграв у 'Реймса' 4:3.

Дивимося на інший полюс – і бачимо там такі нудні турніри, як 1987/88 (2.34), 1994/95 (2.30), 2005/06 (2.28). Показово, що ці приклади розкидані за трьома різними десятиліттями. Відмінна ілюстрація того, як довго ми мусили споглядати футбол, у якому майже не забивали.

Пенальті

Тут, звичайно, все залежить від трактування правил. Скажімо, у 60-х роках пенальті намагалися призначати лише в крайньому випадку - коли нападнику в чужій штрафній ноги виривали з м'ясом. Тому, наприклад, у 1964/65 у 63 матчах було поставлено лише 5 одинадцятиметрових – у середньому, 0.08 за матч, тобто – майже нічого. Пенальті був тоді справді чимось ексклюзивне - і викликав відповідні емоції.

Зараз, навпаки, крен в інший бік - пенальті ставлять, за мірками 60-х, 'за ніщо', наприклад - за влучення м'яча в руку. Тому кількість їх зашкалює. Рекордним є сезон 2020/21, коли у 125 матчах було поставлено 57 пенальті (0.46 за матч – тобто майже в кожній другій грі). Взагалі, у топ-5 найбагатших на це покарання сезонів 4 представляють турніри, проведені після 2010. У такий цікавий час ми живемо.

Картки

Приблизно така сама ситуація – з картками. Всі ми бачимо, як їх кількість збільшується з року в рік. Перелом стався у 'нульових', коли суддям було заборонено виявляти лібералізм у будь-якому вигляді, крім політичного. В результаті, наш час виявився яскраво розфарбованим у жовто-червоний колір. Перші 17 у списку найбагатших на картки сезонів представляють сезони Ліги чемпіонів, що відбулися після 2005 року.

Найактивніше судді розмахували картками в середині десятих років ХХ століття. Ось 3 пікові сезони в цьому сенсі: 2012/13 (4.47 картки за матч), 2011/12 (4.42), 2013/14 (4.29).

Але все це не варто навіть намагатися порівнювати з 50-60-ми роками, коли трактування покарань було зовсім іншим. Тоді жовті картки не показували зовсім, а за запеклу грубість карали відразу видаленням. Це вважалося винятковим покаранням, в результаті, ми бачимо неймовірну за нашими часами ситуацію: у сезонах 1955/56, 1960/61, 1961/62 судді здійснили лише по одному вилученню за сезон! Погодьтеся, це вже трохи інша гра.

Відвідуваність

Спроба аналізувати цей параметр за абсолютними показниками веде нас у нікуди. Скажімо, найменш відвідуваним виявиться тоді турнір 1955/56 (901 109 глядачів), що виглядає смішно порівняно з рекордним сезоном 2002/03 (6 587 089 глядачів). Але ж треба враховувати, що в першому випадку турнір складався з 29 матчів, а в другому - зі 157. Тому забудемо про абсолютні показники - і звернемося до середніх.

І ось тут виходить, що найвідвідуваніший час - все одно наш, точніше - десяті роки XXI століття, причому з разючою перевагою. У топ-10 ми бачимо їх відразу 6, у тому числі - 3 найкращі сезони: 2018/19 (49 374 особи на матчі), 2017/18 (46 603), 2013/14 (45 788). А на 4-му місці, до речі, йде представник радикально іншої епохи - сезон 1959/60, тоді на матчі Кубка чемпіонів зафiксована середня аудиторія в кількості 45 424 глядача. Таким чином, вона не надто й еволюціонувала з роками.

Подивимося ще на такий цікавий показник, як кількість аншлагав, тобто матчів, квитки на які були розпродані повністю. Тут знову-таки поза конкуренцією – нові часи: 12 найкращих за цим показником представляють Ліги чемпіонів, що відбулися після 2005, а рекордним залишається сезон 2005/06 (42 повних аншлагу в 125 матчах – рівно третина!). І навпаки, 10 сезонів, протягом яких не було жодного аншлагу, відносяться до старих часів - насамперед, 60-х і 70-х років (по 3 випадки на кожне десятиліття). Про що це каже? Навряд чи про те, що зараз футбол почав викликати сильніший ажіотаж. Швидше – про те, що зменшилася місткість стадіонів, причому у деяких випадках – дуже серйозно. Наприклад, 'Сантьяго Бернабеу' 'зсох' зі 102 до 81 тисячі глядачів, старий 'Уемблі' - зі 127 до 82 тисяч, римський 'Стадіо Олімпіко' - зі 100 до 72 тисяч. Тож набити їх під зав'язку в наш час набагато легше, ніж раніше, незважаючи на всі телетрансляції та весь інтернет...