У другій половині 80-х 'Шахтар' не досягав турнірних успіхів - ні в чемпіонаті, ні в Кубку СРСР. У країні розгорталася перебудова, а в донецькому клубі головний тренер Анатолій Коньков теж намагався по-своєму створити щось нове. Terrikon.com зосереджується на короткій епосі цього тренера...

Гравцем Коньков був чудовим. Олег Базилевич цілком серйозно стверджував, що за класом та функціоналом він цілком порівнянний із Францем Беккенбауером. Справді, кілька років Коньков реально був найкращим півзахисником країни. Показово, що, коли Базилевича в 1986 покликали тренувати 'Шахтар', він запросив у помічники саме цю людину з добре відомим потенціалом. Хоча на той час задатків великого футбольного фахівця Анатолій Дмитрович ніяк не демонстрував.

Закінчивши з кар'єрою гравця у 32-річному віці, він півтора сезону тренував сімферопольську 'Таврію', яка спустилася з Вищої ліги до Першої та так там і зав'язла. Потім з піврічною перервою повернувся на цю посаду, відпрацював ще півтора сезони, спустив кримську команду до Другої ліги, там виграв чемпіонат української зони, але перехідний турнір здолати не зміг. Загалом вимальовувався звичайний тренер середньої руки, який може все життя копатися з другорозрядними командами, якось підтримуючи їхню життєдіяльність.

А тут такий шанс: робота у Вищій лізі, та ще з таким майстром, як Олег Базилевич (який правда, у відриві від свого друга Лобановського так нічого і не виграв, але репутацію з тих пір все одно мав незламну).

Ніхто не знав, як у Базилевича вийде p Шахтарем. Вийшло непогано: прийнявши проблемну команду, яка вічно балансує на межі вильоту, він привів її на 6-е місце. Але після закінчення сезону поїхав до Болгарії: нова економічна реальність відкривала нові можливості. Куратори команди, недовго думаючи, поставили на його місце Конькова, якого Донецьк ще пам'ятав з блискучих виступів за 'Шахтар', вважав своїм і на чолі команди сприйняв з ентузіазмом. Так у найкоротший термін він став на чолі команди Вищої ліги – варіант, який навряд чи передбачав, йдучи сюди із Базилевичем.

Попереду було два з половиною роки самостійної діяльності. Протягом цього терміну Коньков повільно, але впевнено, крок за кроком здавав турнірні позиції: перший його сезон 1987 року 'Шахтар' закінчив на 7-му місці, наступний - на 8-му. Начебто й падіння особливого не було, але жодного прогресу теж не спостерігалося. А найгірше, що Конькову ніяк не вдавалося стабілізувати гру та результати. Під його керівництвом гірники видавали героїчні безпрограшні серії - але, бувало, місяцями не могли перемогти. Ці 'гойдалки' стали фірмовим коньківським стилем.

Взяти, наприклад, чемпіонат СРСР 1987 року. 24 серпня 'Шахтар' після перемог над двома грузинськими командами ('Динамо' з Тбілісі та 'Гурією' з Ланчхуті) закріплюється на 4-му місці. До кінця – 8 турів, надії на медалі – більш ніж реальні. Але в цих 8 поєдинках команда перемагає лише одного разу, а програє чотири рази. Фінішний провал опускає 'Шахтар' на 7-е місце, при цьому від 11-го донеччан відокремило лише 3 очки.

У наступному сезоні 'Шахтаря' видав 9-матчеву безвиграшну серію у першій половині сезону. Зате потім 7 турів не знав поразок, у 4 з них перемагаючи найрізноманітніших суперників. Не дивно, що команду мотало турнірною таблицею то вниз, то вгору, як у луна-парку: після 13-го туру вона йшла на передостанньому, 15-му місці, а після 20-го вона вже була в десятці. За тур до кінця, розгромивши 'Жальгіріс' 5:1, претендувала на місце у шістці - але, безвільно програвши на своєму мінському 'Динамо' (одному з аутсайдерів), залишилася 8-ою.

Зрештою, ця турнірна болтанка втомила футбольне начальство, яке, до речі, було вже іншим (на початку 1989 року виник госпрозрахунковий футбольний клуб 'Шахтар', з керівниками якого у Конькова відносини не дуже склалися). У 19-му турі 'гірники' на своєму полі програли 'Металісту', після чого опинилися на 12-му місці. Це стало приводом для звільнення Конькова. Йому згадали, в тому числі, і ганебний весняний цикл з 11 матчів без перемог (під час якого 'Шахтар' програв 6 разів поспіль - такого не траплялося навіть у провальних сезонах 1952 та 1971, коли донецький клуб вилітав із 'вишки'). Тренером призначили Валерія Яремченка (з ним, до речі, команда фінішувала 14-ю), а про Конькова швидко забули.

Дивним вийшов цей період. З одного боку, тренеру вдавалося тримати команду на досить пристойних позиціях - місце в топ-10 тоді вважалося показником класу, а з десятки 'Шахтар' за Конькова не випадав. З іншого боку, незрозуміло було, за рахунок чого такий результат досягається. Бували дні, коли гра йшла – і футболісти мало не ширяли над газоном. А бувало, що вони нагадували випадково зібрану компанію людей, що зроду не грали один з одним.

Спираючись на кадри, що залишилися після Базилевича, Коньков намагався наповнити склад своїми висуванцями, і чогось у цьому досяг. За нього став постійно грати Ігор Леонов. За нього став капітаном Євген Драгунов. До нього перейшли з київського 'Динамо' добре відомі в столиці захисник Василь Євсєєв та воротар Михайло Михайлов. Коньков дав шанс Олексію Кобозєву, який приїхав зі Ставрополя. При ньому дебютували в основному складі Віктор Онопко та Сергій Щербаков - тобто тренер і з дубля перспективних людей висував, якщо вони того варті.

Коньков, очевидно, мав свою кадрову стратегію. І, можливо, в нього було сучасне розуміння футболу. Але не було вміння досягти від гравців того, чого він хотів. Зрештою, жодних тренерських досягнень у нього і в подальшій кар'єрі не сталося. А 'Шахтар' тих часів, коли він працював з командою, справляв таке ж враження, як і тодішня дійсність - нестабільне, ненадійне, некероване...